Майже 20 років тому виникла технологія спілкування у порівняно невеликих спільнотах через інтернет. Ми вже використовували цю можливість, створюючи форуми. Перший, відкритий моїми товаришами, працює з 1999 року досі. Багатьом із нас він послужив велику службу. Ми змогли обговорити важливі проблеми того турбулентного часу — на форумі висловлювали свої думки та сумніви прихильники різних проектів та доктрин. Всім їм це треба було — і висловитись, і вислухати своїх опонентів і навіть супротивників. Здебільшого всі намагалися докопатися до коріння наших проблем, легка полеміка не надто захоплювала. Сперечальники швидко йшли на інші форуми, відкривали свої. Але за 5–7 років усі якось зробили свій вибір, вибудували свої стратегії, і форум став як тиха річка, хоча тут обмінюються думками щодо актуальних питань. Виникла інша форма — соціальна мережа. Товариш відкрив мені ЖЖ і спочатку модерував його. "Живий журнал" - гібрид газети з форумом. Великі тексти не йдуть, читачі чекають коротких і простих суджень щодо злободенних проблем, але раді й якимось трактуванням на підставі старого знання чи досвіду. Пишуть свої коментарі небагато, а читають мій ЖЖ — 3–4 тисячі осіб (і скільки в інших мережах). Ця аудиторія мовчить, але коли ми відхиляємося від важливих питань, «друзі» швидко розбігаються — це корисний індикатор. Звичайно, зібрані блоги — не наукове знання, але близько того. Швидкість реакцію явища нашого життя — велика справа. Можна навіть пробачити, що ідеї та докази сируваті, головне — емоції тримати в руках.