Творчість Євгена Харитонова (1941–1981) перебуває на перетині кількох значних ліній у російській прозі XX століття. Певна криптографічність листа, зашифровування емоційного та подійного ряду свого роду мітками почуття та події зближує прозу Харитонова з прозою Павла Улітіна (і далі – з прустівською та джойсівською традиціями у світовій літературі); з Улiтиним Харитонова ріднить також інтерес до виразних властивостей специфічно машинописної графіки тексту (особливо у творі «Роман»). Тематизація дистанції між автором та ліричним суб'єктом, важлива в деяких текстах Харитонова, багато в чому передбачила подальшу роботу письменників-концептуалістів (Віктора Єрофєєва, Володимира Сорокіна). Крім того, Харитонов відомий як один із основоположників російської гей-літератури, який переконливо описав психологічний тип, що формується ситуацією юридичної та культурної заборони на прояв своїх почуттів.