«Братством народів» продзижчали вуха всім. Але ось що характерно: радянськими стали переважно російські люди. Ні грузини, ні вірмени, ні киргизи, ні інші народи не забували свого споконвічного імені, не забували ні на мить, що вони — грузини, вірмени, киргизи… Так, усі національні республіки підкорялися радянським законам, але залишалися національними. І поняття радянська людина уособлювалося, переважно, росіянами. За рахунок росіян будувалося все міфічне братство радянських народів, яке затріщало по швах, оголивши всю хибність свою, при першому поштовху. Наприкінці 80-х виявилася неприваблива істина: «Братство братством, а тютюн-то нарізно». Ленінська спадщина здетонувала, коли його перебудовані наслідки піднесли вогонь до дбайливо залишеного ґнота, і раптом з'ясувалося, що ніякого радянського братства не було і немає, а «братні народи» весь цей час накопичували в собі зерна шовінізму, удобрені колись більшовиками, і ненависті окупантам», причому розуміючи під такими й не так Радянський Союз, скільки Росію, й не так комуністів, скільки росіян. Платою за ілюзії «братства» стала російська кров, що ринула на околицях держави, що гинула…