«Це був поганий рік», – так вона думала щоразу, коли прокидалася вранці, і їй хотілося в туалет. Вона лежала на лікарняному ліжку. Ноги та руки її були зламані, але пощастило, що не хребет. Ліва рука, хоч і в гіпсі, але працювала, і вона могла, коли решта йшла на обід, рази два затягтися цигаркою, яку приносила тітка Маня, санітарка, коли витягувала з-під неї судно з відпрацьованими відходами її вже старіючого тіла. Не можна обманювати себе, це зрозуміла вона тут, у лікарні. У неї було тіло, що старіє, а не втомлене, якому потрібен відпочинок. Пальці на ногах уже працювали, з неї зняли гіпс, і вона почала вчитися ходити. Це був поганий рік у всіх відношеннях. Вона точно пам'ятає, що саме ця думка пролунала в її голові, коли вона відчула удар і політ і десь у повітрі знепритомніла. Її збила міліцейська машина. Якби її збив пристойний автомобіль, не кажучи про авто якогось олігарха, вона б могла лежати в гарній лікарні, а може, і за кордоном, але її збила маленька вітчизняна міліцейська машина, з двома постовими, і найжахливіше, що вони були мають рацію. Спочатку вони думали, що вона померла, коли впала на капот і притулилася обличчям до шибки. Капот пристойної машини міг би погнути, але вітчизняна, за її тупих особливостей, капот мала міцний. Там вона зламала все, що можна зламати, і почала повільно сповзати з нього, при цьому відкриваючи все, що в неї було.