Після інсульту вісімдесятип'ятирічна Долорс змушена оселитися у молодшої дочки. Говорити вона більше не може, але чомусь домочадці дружно вирішили, що бабуся разом із промовою втратила і слух, а заразом і здатність розумно міркувати. Що зовсім не відповідає дійсності — Долорс чудово чує все, про що говорить між собою молодь, яка звикла не звертати на її присутності жодної уваги, і дізнається чимало чужих секретів. Погано те, що вона не може втрутитися в конфлікти, що роздирають зсередини зовні благополучну сім'ю, не може допомогти порадою тим, кого любить. Але на що Долорс ще здатна, і вона починає в'язати светр для онуки. Спинка, перед, рукави… Снує в руках гачок, у пам'яті спливають картини минулого, а поруч вирує життя нового покоління з його помилками та проблемами, мріями та розчаруваннями, зрадами та любов'ю.