Твори В. П. Астафьева (1924-2001) наповнені тривогою за долю рідної країни, що переживає період "усіляких перетворень і великих будівництв, що спотворили лице святої Русі, перетворили її на похмуру морду, покриту паршею усіляких відходів, блювотою брудної плісняви і отруйними лишаями"| за людину, що втрачає людську особу, совість, гідність. Автор закликає зупинитися, вглядітися у своє обличчя: куди відведе цей шлях? Чи не від самого себе?