Поет трагічної долі, О. Мандельштам сам не вважав себе поетом трагічним. У нього є пейзажна і любовна лірика, забарвлена в ніжні акварельні тони, є вірші, пронизані легким "петербурзьким" гумором, але є і вірші, що досягають високого драматичного напруження, про пригнічення людини державою (причому поет з однаковою неприязню говорить і про дореволюційну, і про більшовицьку Росію). Для нього єдина міра і точка відліку - людина, яка є своєрідним вищим втіленням Природи і Історії. Ця думка проходить через усю творчість поета. У книзі представлений якнайповніший корпус віршів О. Мандельштама.