Моя тіточка, Леокадия Серафимівна Сумарокова, була пані дивною і непередбачуваною. І коли вона заповідала мені свій особняк, нічого хорошого від цього подарунка долі я не чекала. І правильно робила, між іншим. Самі посудите - мало того, що у будинку таємничі голоси чуються, так ще і всякі настирливі незнайомці намагаються на постій напроситися. А я дівчина самотня, незаміжня, жаліслива - хіба можу я відмовити? Ні, звичайно. Нехай залишаються. А вже потім розберемося, що з усього цього вийде.Містить нецензурну лайку.