"Діти мають бути розумніші за своїх батьків", - повторювала мама. А у мене не виходить бути розумніше! Ось і трійка в чверті затесалася, по російському. Псує колонку четвірок і п'ятірок! Несправедливо: я ж добре пишу, одного разу ось вигадав цілу книжку про спритну мавпочку. А потім ще розповідь про те, як я втратив ранець. І про жахливий, осоружний день народження Лізи Комаровой. І ще, ще. Гаразд, про все по порядку!Мене звуть Дима Василькин, я вчуся в третьому "А" і постійно потрапляю в смішні історії. Не усі вони, правда, відразу здаються смішними - як, наприклад, коли ми з Костиком застрягли у нього удома до самої ночі. Але все одно я такі випадки люблю - розповідати їх потім одно задоволення! А не люблю я тільки це: "До дошки піде. Василькин"! - слова, які наша вчителька Світлана Олексіївна говорить щодня. Ось за що? Невже мені без цього "до дошки" мало пригод! Посудіть самі!Пригод на долю Димы Василькина і правда випадає немало: то він на пару з другом придумує найвеселіший розіграш на перше квітня, то вирішує щоб то не було навчитися грати на гітарі до Нового року, то на власному досвіді випробовує, що означає вираження "гора з плечей". Усі ці випадки він детально записує в зошит, і усі вони дають йому якийсь урок - з тих, що ні за що не отримаєш під час "справжніх" уроків.Нова книга Вікторії Ледерман - це колекція повчальних і забавних історій з життя третьокласника, які вибудовуються в єдиний "роман в оповіданнях", поступово розкриваючи героя перед читачем. Втім, читач цього героя добре знає: Василькин адже такий схожий на всякого дев'ятирічного школяра! Вікторія Ледерман пише легко і захоплююче. Письменниці вдається створити правдивий і образ, що запам'ятовується, - як вдавалося і в минулих книгах, що стали справжніми хітами ("Календар ма (й) я", "Першокурсник", "Всього одинадцять! чи Шури-мури в п'ятому "Д"", "Уроків не будуть"!).