Який сталкер не мріє про свій дім під проливними дощами Зони? Хто з них не хотів би вибратися з вічного бруду і смерті туди, де замість вічних хмар і мряки світить сонце, шумить прибій, де нарешті можна відпочити і забути про Зону? Іноді мрія збувається. Але чому тоді по ночах знову приходять скажені адреналінові сни? І вже завмирає погляд, і більше не знайти спокою під теплим південним небом, і зве, зве щось нас назад, в пил і морок, в тьмяне світло, де в покинутих будинках мелькають криві тіні.Що поробити, якщо у нас на двох один синдром, одна доля і одна дорога, стажист? Тільки чекати, а вже Зона, повір, знайде спосіб покликати назад.