Нас би назвали коханцями, хоча ми воліли називати себе недолюбленими. Люди без минулого і майбутнього, бранці сьогодення. Якщо би хтось запитав, чи правильно все це, я б, безперечно, відповів, що по-іншому бути і не могло. Мене завжди дивувало — чому люди так бояться того, що відчувають, чим живуть і недосипають, про що думають і заради чого готові занапастити себе. Вони так бояться бути непотрібними, що мимоволі прирікають на це інших. Але це було не про нас. Ні.