"Каліпсо нічим не могла тішитися по розлуці з Улиссом. У жалі вона вважала своє безсмертя стратою. Давно вже не було чутно пісень в її печері, давно її німфи нічого не сміли сказати їй. Часто вона блукала відокремлено по квітчастих лугах, якими вічна весна одягала довкола її острів, але і чарівні місця не могли розсіяти її смутки, збуджували ще в ній сумний спогад про те, як вона бувала там разом з Улиссом. Часто вона стояла біля моря довго і нерухомо і уся в сльозах невпинно дивилася в далечінь нескінченну, де корабель Улиссов, розтинаючи хвилі, сховався від її погляду".