Мануель де Луна завжди добре ховався, часто люди просто не помічали його, проходячи повз. А ось він сам завжди бачив те, що намагалися заховати інші. Пастки, вкрадене вино, секрети з минулого. Загалом так собі здатність, враховуючи, що родова сила в ньому так і не прокинулася. Інші ідальго вже на повну силу освоювали чистоту, боролися з поганою, а він тільки й міг, що покладатися на свій меч. Ось тільки чи матиме це значення, коли знову впадуть небесні камені, а приховані в них серця нежиті дарують роду людському нові здібності? Володарі личів, гулів чи навіть кістяних драконів – усі вони вже скоро почнуть свій шлях. А ще дика нежить рветься на простори королівства, і чистота, яка так добре допомагала з тварями кепської, чомусь зовсім на неї не діє.