Знову переродившись у своєму першому житті, я заприсяглася виправити власні помилки і не допустити загибелі сім'ї. Укласти заручини за розрахунком із проклятим господарем північних земель – та не питання! Тільки вийшло, що прокляття це не таке вже довговічне і серйозне, яким здавалося. - Як я й думала, тоді треба було тебе вбити. - вигукує наречений. - Де твоя подяка? Годувала тебе, чухала за вушком, гуляла, прибирала твої ... - Аргхх, - гарчить князь півночі і готується кинути в мене перше, що під руку попалося. - Ану, фу! Ти такий злий, тому що не кастрований? Чергова диванна подушка летить мені в голову. Годувати, любити та ніколи не кидати?