Ніцше написав одного разу про те, що якщо ти довго вдивляєшся у Безодню, то Безодня, у свою чергу, починає вдивлятися в тебе. Ця коротка повість пропонує заглянути до Безодні. У ту саму Безодню, з якої ночами з'являються Примари. Вони прийшли очищати наші міста від тих, кого вони вважають мерзотою та бидлом, покидьками рас та генетичним сміттям. Ти не знаєш, хто вони, тобі не відомі їхні імена. Зробивши свою криваву справу, вони розчиняються в Безодні, щоб з'явитися знову. З'явитися непомітно та нечутно. І знову розчинитися, залишивши після себе кров та смерть. Це не Нестеров. Це простіше, приземленіше, буденніше. І від цього ще страшніше. Тому що це кривавий.