Місто було порожнім — ні звуку, ні шереху, ні подиху вітру. Тут не було абсолютно нічого, крім напівзруйнованих будівель, що поросли травою та мохом. Місце виглядало надто занедбаним та старим для того, щоб тут були ознаки життя. Від такого виду кров застигала у жилах. Хотілося якнайшвидше піти, але, раптово, до горла почала підкочувати нудота, а серце захворіло. Усередині все начебто роздирало на частини, в голові лунали голоси, вони стогнали, кричали, плакали. Я не могла зрозуміти про що вони говорять, лише відчувала їхній розпач і божевілля. Варто було б розвернутися і бігти, але щось мене зупиняло.