«…Ми сідали біля роздягальні, звідки долинали голоси футболістів. У віконце було видно, як вони приміряють бутси, туго натягують гамаші, розминаються. Дядька зустрічали друзі, такі ж міцні, франтуваті, збуджені. Певна річ, усі вболівали за нашу місцеву команду, але вона майже завжди програвала. — Дихання не вистачає, — говорили одні. — Суддя затискає, суддю на мило! – кричали інші, хоча невідомо було, навіщо судді, місцевій людині, затискати своїх. Мені тоді чомусь здавалося, що вигук «Суддю на мило!» пов'язаний не лише з якістю суддівства, а й із нестачею мила в магазинах у ті часи. Але ось і тепер, коли мила в магазинах цілковито, кричать те саме…»