— Твоя мати просила дещо передати, — сказав він сухо, простягнувши мені невелику сумочку, яку я купила до весільної сукні і куди поклала все необхідне. Моя усмішка вже сповзла, а очі розгублено дивилися на неї. Так, моя мама весь день тягалася з нею. Але що тут таке? — І це теж,— додав чоловік, простягнувши мені плаский білий футляр і разом відповідаючи на моє уявне запитання. І серце тривожно забилося ще до того, як я усвідомила, що це ... Я підняла розгублений погляд, тепер розуміючи, чому такий холод виходив від нього. — Ілате, я… Я все поясню! — Не треба,— крижаним тоном обірвав він мене відразу. — Я не ідіот, Тая. *** Повернення до героїв із роману "Сумнів немає".