«…Ігор спритними скупими рухами закрив блискавку і підняв набиту вщерть сумку, пробуючи на вагу. – Ось і все, – сказав він, посміхнувшись, – думаю, тобі не доведеться доплачувати в аеропорту за перевантаження. Дружина пирхнула: – Що приємно усвідомлювати, що двадцять років нашого шлюбу вмістилося в одній сумці. — Не починай, я й так знаю, що ти скажеш. Жити зі мною – все одно, що множити на нуль…»