Співробітника карного розшуку Валерія Штукіна впроваджують у структуру колишнього кримінального авторитету, а нині великого бізнесмена Юнгерова. Той, у свою чергу, направляє на роботу до міліції Єгора Якушева, хлопця, якого виховав, як сина. З цього моменту долі двох молодих людей починають стягуватися в тугий вузол, розв'язати який практично неможливо. Для Штукіна юнгерівська система поступово стає більшою, ніж рідна міліцейська. З часу написання роману „Свій — Чужий“ минуло півтора десятки років. За ці роки дуже багато змінилося — і в країні, і в світі, і в нас самих. Проте цей роман не можна назвати застарілим. Звичайно, саме Час, в якому розгортаються події, вже можна віднести до натури, що пішла, але не воно було першою похідною творчого задуму. Ці романи насамперед про людей, про людські взаємини та моральний вибір. „Свій — Чужий“ — це історія про те, як закінчується історія „Бандитського Петербурга“. Це час вмирання недовгої (і слава Богу!) епохи, коли правили бал ватажки ОЗУ і ті працівники міліції, які мало чим від цих ватажків відрізнялися. Це історія про зіткнення двох ідеологій, про те, як важко часом відрізнити „своїх“ від „чужих“, про те, що в нашій національній ментальності свій чи чужий часом важливіше, ніж правда-неправда. А ще „Свій — Чужий“ — це сумний роман про неймовірну, „арктичну“ самотність».

Андрій Константинов