«По густих заростях річки Сенегал пробігав веселий ранковий вітер, змушуючи шумно хвилюватися ще не спалену тропічним сонцем траву і полохливо здригатися плямистих струнких жирафів, що йдуть на водопій. Гудили великі золотаві жуки, різнокольорові метелики здавались підкинутими в повітря квітами, і задоволені мукали гіпопотами, поринаючи в теплу тину прибережних боліт. Ранкова радість була в повному розпалі, коли отруйна чорна змія, сама не знаючи, навіщо, так, у припадку хвилинної злості, вжалила великого старого павіана, який давно покинув свою зграю і блукав у лісах самотнім лютим бродягою…»