«Валер. Еліза, люба, що ж це? Ви щойно запевняли, що ніколи не зрадите мені, а тепер замислилися? Я в захваті, а ви зітхаєте? Чи не шкодуєте ви, що мене ощасливили? Чи ви каєтеся в тому, що поступилися моїм полум'яним почуттям і дали слово? Еліза. Мені нема в чому каятися, Валере. Влада кохання така втіха! У мене не вистачило б сил їй опиратися. Але якщо вже говорити правду, я хвилююся за майбутнє. Я боюся, що люблю вас більше, ніж треба…»