«Зовіть мене Ізмаїл. Не шукайте тут ні злокозненого плагіату, ні навіть невинного наслідування. Зрештою, якось називатися треба. А за останні три десятки років я змінив стільки імен, що і сам уже плутаю, де, коли і як називався. Та і що вам, як звати мене зараз? До того ж, коли і якщо ви це читатимете, мене, швидше за все, вже будуть звати зовсім інакше. Зате класична фраза намертво застрягла у звивинах – навіть за моєї, прямо скажемо, не надто гуманітарної освіти. Може, і не всяк її пам'ятає, але уже багато хто— точно. А ім'я? Що ж, не гірше за інших. І навіть деяка іронія в цьому відчувається, особливо якщо врахувати, хто нишпорить по моїх слідах. А до іронії я мав слабкість завжди. Ну да цього добра в моєї історії на десятеро вистачить...»