Стільки років минуло, а так нічого й не змінилося. Ні полігон, ні безглузді жарти демонів, що тут навчаються. Не сказати, що я скучила, але невелика ностальгія накотила. Скільки років я не була? Років двадцять п'ять, мабуть. З тих пір, як дядечко назбирав грошей і випнув мене у велике життя прямо на перший курс столичної академії. Славний був час… Юність, студентство, довгоочікувана свобода від шкідливого родича! Про одне шкодую: що не вистачило розуму вступати на вузькоспеціалізований курс прокльонів, а прямо в бойовики подалася, від того й військовозобов'язана. А от вивчилася б відьмою, відкрила б свою лавочку, жила б у столиці приспівуючи… Загалом, прошу любити і шанувати: магістр бойової та проклятійної магії, Сільвія Етенкарі! Хтонь, виплюнь студента, нам їх ще навчати. Не хочете? А пізно, я вже тут!