— Я безсмертний. Від несподіванки перестаю гарчати, ледве стримавши смішок. І хто з нас тут божевільний? — Зі мною можеш не прикидатись божевільною. Я чую твої думки. Закушую губу зсередини, намагаючись не розсміятися. Ага! Зараз цей Карабас ще скаже, що він вампір, і сюди прийшов, щоб випити моєї крихти. І взагалі я для нього особлива. — Ні, — спокійно каже він, ніби я запитала. — Я зовсім не вампір. На секунду напружуюсь. — І кров не по моїй частині, — незворушно продовжує він. - Але так. Якоюсь мірою ти для мене особлива.