Матея не втрачала часу і по-котячому спритно спустилася по дереву вниз. Руки та пальці хворіли від садна і порізів, але дівчина не звертала на це уваги. Тепер їй треба було дочекатися, поки ті двоє підуть із замку. Залишалося лише з'ясувати, яким виходом вони скористаються. «Напевно тим, де їх ніхто не помітить», – промайнуло в голові, коли вона вже пробралася до вежі і сховалась у листі старого платана. Хвилини тяглися нестерпно довго, ставало все темнішим і холоднішим, білястий туман поступово розстилався по парку. І раптом у ньому виникли дві темні постаті – таки вони вийшли з будівлі через інший вихід і все ще шукали її. Вони підходили все ближче і, нарешті, зупинилися перед дверима біля кущів троянд.