До квартири пробиралася як партизан, тихо і навшпиньки, притискаючи до грудей автомат. Жарт. У моєму випадку я змогла б тільки закидати помідорами ворогів. — А ось і господиня,— долинув з коридору чоловічий голос. Чоловічий?!! У мене вдома грабіжник? - Мене не можна вбивати! - Попередила я, вихопивши з пакета довгий огірок. - У мене мама, зрозуміло? — Зрозуміло,— він усміхнувся, дивлячись на мене ясними блакитними очима. Просто дівоча мрія у плоті! Може, мій шанс на тілесні радощі ще не втрачено? - Ви не лякайтеся. Звісно, чого боятися? Ми у Росії живемо, кримінальні новини дітям на ніч читаємо замість казок. І взагалі, жінку після другого розлучення мало що здатне налякати!