«Тяжко і невиразно на душі людини. Як кішка, яку в мішку відвезли далеко від дому і випустили посеред незнайомої дороги, стоїть він у житті, не знаючи, звідки прийшов і куди йде. Позаду, поки бачить око, пустельна, хоч і витоптана незліченними кроками, дорога, а там удалині, де зливаються в марево обрії, невідомі туманні дали. Якщо по дорозі швидко і впевнено йде людина, бідна, очманіла кішка неодмінно побіжить за нею. Не тому, що вона вірить йому, не тому, що розуміє, а тому, що їй страшно однієї в порожньому полі, і впевнений рух людини, що йде попереду, вселяє їй невиразну надію, що саме там, куди вона так прямо йде, і є її будинок…»