Колись, Дуже давно, Я вже навіть не пам'ятаю, коли, Я умів малювати, так само вільно, як Леонардо. Зараз я малюю гірше, а якщо казати чесно, то просто погано. Колись я співав майже як Лучіано. Зараз я зовсім не співаю. Колись я вигадував смішні оповідання. Зараз — лише довгі та нудні звіти. Я міг перетворити день на ніч. Почати і виграти бій. Побудувати за кілька годин чудовий замок. Перенестись на іншу планету. Переміститися у минуле чи майбутнє. Ловити шпигунів. Полювати на диких звірів. Я вмів мріяти! Я був дитиною. Зараз я загруз у рутині буденних справ і розучився бачити дивовижне у повсякденному. Я став звичайним, нудним дорослим. Але боже, прошу, зроби так, щоб тепер мої діти та онуки якнайдовше зберігали здатність мріяти! Адже поки що вони мріють — вони можуть усі! Вирішувати завдання як Софія Ковалевська, малювати як Пабло Пікасо і мріяти, мріяти, як мріяв Тоніно Гуеро! І бачити казку навіть у повсякденному.