«Вона тікала, зрідка обертаючись і регочучи. Дражнячи, навмисне розпалюючи у ньому древній інстинкт хижака. Плюскався за вітром лисячим хвостом білий поділ. Миготіли оголені ступні, здіймаючи криваві мідяки осинового листя. І князь гнав свою здобич, гнав без жалю. Ішов як звір на терпкий запах живої, тварини, солодкуватий і гарячий. І пристрасть, темна і жадібна, схожа на лють, застилала йому очі. Як широколобий молодий гончий пес, летів він у кришталевій прохолоді осіннього лісу, ведений лише одним бажанням – не випустити з уваги світну сукню і хмару рудого волосся, що мелькає попереду…»