«Втрачаючи швидкість, літак прокотився по злітно-посадковій, заклав під кінець крутий поворот і вирулив до ангару. Полковник Келлі зустрічав мене біля трапа. Ми обмінялися рукостисканням. – Ну як там? - Голос у полковника ледь відчутно здригнувся. Я знизав плечима. Ненавиджу спільні запитання. "Як там"? Та ніяк. Не там, у столиці готової згинути в ядерній війні південної країни. Ні там, у столиці північної країни, яка згине на п'ять хвилин раніше чи пізніше. Ні тут, на крихітному клаптику землі, що поділяє ці країни. На перешийку, де в марних спробах вберегти місцеву цивілізацію знаходиться жменька землян-миротворців…»