Я сиділа біля старого млина, дивилася на вогні у вікнах будинків. І уявляла, як люди на кухні за столом п'ють чай, балакають про дрібниці. Чужий затишний світ... У моєму була дорога в нікуди і страх зустріти перехожих. Мені двадцять п'ять років, а за плечима ціле життя. Довга і безрадісна… Я можу втекти, поїхати кудись. Грошей я не маю, але це не біда. Впораюся, як справлялася і раніше. Паспорт зі мною... Його доведеться знищити... Багато про що я думала, і тільки думки про Мартіна гнала геть. Дуже боляче, надто страшно… Місяць сховався за хмарами, і стало зовсім темно. Треба повертатись. У будинку старого горіло світло. Не спить, чекає на мене. Я була рада, що маю хоча б цей притулок. Я відчинила двері, увійшла до передпокою... Тієї ж миті щось обрушилося на мою голову, цілий феєрверк вибухнув перед очима. І відразу погас…