Все почалося як звичайний ранок у поїзді, поки мене не зачарував чоловік, що сидить через прохід від мене. Він гарчав на когось телефоном, ніби король світу. Ким цей самовдоволений містер Костюм себе уявив… Богом чи що? Насправді він справді виглядав, як бог. І все, мабуть. Коли поїзд під'їхав до його станції, він раптом схопився і вийшов. Так несподівано, що випустив телефон на шляху до виходу. Можливо, я його підібрала. Можливо, переглянула всі його фотки та зателефонувала за деякими номерами. Можливо, я тримала телефон цього невідомого чоловіка кілька днів. Поки нарешті не набралася сміливості повернути його. І коли я, протягнувшись через все місто, прийшла до його модної компанії, він відмовився зі мною зустрітися. Тому я залишила телефон на порожньому столі в приймальні поруч із кабінетом цього зарозумілого кретина. Можливо, я також залишила досить вульгарну фотку. Я не очікувала, що він мені напише. Не очікувала, що наше листування буде неймовірно спекотним. І не чекала, що закохаюсь у нього ще до першої зустрічі. Ми дві абсолютно не схожі людини, але ви знаєте, що говорять про протилежності. Нарешті, зустрівшись, ми виявили, що іноді протилежності не просто притягуються, часом вони поглинають один одного. Я виявилася зовсім не готова до такої пригоди. І, безперечно, виявилася не готова до того, де опинюся, коли ця пригода закінчиться. Але все хороше рано чи пізно закінчується, чи не так? Ось тільки закінчення нашої історії я не передбачала…