«Кілька років тому мені довелося проводити літо у південній Німеччині, у Гессен-Нассау. З запорошеного, безнадійного білого курорту в стилі moderne виходиш на високі пагорби, де здебільшого стирчить сіра башта з ніздрюватого каменю, що вивітрився. Туристи залазять туди, крутять вгорі носами, милуючись на краєвиди, і лопочуть дикі й непотрібні мови про навколишні пейзажі різноплемінними мовами. Щоправда, країна багата, огрядна країна відкривається із гірської вежі: хлібні пажі, червоні дахи частих заможних селищ, де млин крутить гігантське колесо. Колесо рухає поршень, що тягнеться по полях і пагорбах, під залізничним насипом на кілька кілометрів. Гуляєш уздовж цього поршня, сядеш і покатаєшся на ньому, боязко озираючись, щоб культурні німці не зігнали некультурного росіяни зі свого поршня…»