«Тридцять років минуло зі смерті «апостола анархії» – Бакуніна. Тридцять років шеренга чиновників у чорних сюртуках намагалася заслонити від наших поглядів те багаття, на якому саме він спалив своє життя. Багаття було складене з сирих полін, що пропливли по багатоводних російських річках; тріщали й плакали поліни, і дим йшов коромислом; нарешті здійнявся вогонь, і чиновники самі заплакали, почали танцювати і корчитися: гріти нічого, залишилися тільки шкіра та кістки, та й згоріти бояться. Чиновники плюються і корчать, а ми читаємо Бакуніна та слухаємо свист вогню…»