«… Безшумною тінню прослизнувши в кімнату, він зупинився біля ліжка, вдивляючись в обличчя сплячій. Їй снився кошмар, і дівчина неспокійно поверталася на ліжку. Йому було приємно дивитися, як знайомі риси кривляться від болю та занепокоєння. На шиї дівчини було одразу два обереги. Один – невелика дерев'яна ладанка. Другий – нерівний сірий камінь. І він злякав вампіра навіть сильніше. Цього каменю, він знав, не було раніше. Звідки ж він узявся? Невже замок прийняв її? - прошипів абат, відступаючи до вузького віконного отвору. …»