Надія любила свого грузинського князя Ладошу: поселила його у себе в квартирі, оточила увагою та турботою, написала за нього дисертацію. Захист пройшов блискуче, дівчина вже чула весільні дзвони. Але Ладоша одружився з іншою, а Надю попросили поступитися йому своєю посадою. Ображена дівчина помчала на Волгу заліковувати рани в старому, улюбленому, успадкованому від тітки будинку. Але спокою вона тут не знайшла: уночі в будинок заліз якийсь тип, що виявився, щоправда, симпатичним художником, ожив старовинний портрет, ще й привид з'явився – було від чого зійти торба, але Надя – міцний горішок, вона в усьому розбереться… /p>