«…– Електрика! - Негайно відповів щуплий і вертлявий всезнайка Грачов. - Це зрозуміло, це примітив. Така ж електрика, як у мережі, подумаєш! — Така, та не така, — заперечив Геннадій Родіонович, частково задоволений. – У випадку з гребінцем та ебонітовою паличкою ми маємо справу з силами електростатичної взаємодії. Електрострум – це одне, а електростатика – зовсім інше. Чому, наприклад, вода, яка є з'єднанням двох газів, існує на планеті в рідкому вигляді? Через водневі зв'язки, які ви проходитимете на уроках хімії і які суть не що інше, як сили електростатичного тяжіння. Так уже влаштовані молекули води, що мають плюс і мінус… – Так-сяк зобразивши на дошці пару зчеплених зв'язками молекул води і не почувши за спиною смішків, які обов'язково супроводжували цей малюнок, якщо гурток, що позначав атом кисню, виходив хоча б трохи довгастим, Геннадій Родіонович підбадьорився і вів далі: - Тепер візьмемо хоч сільгоспаврів. Яка причина змушує їх так звані тіла утримувати форму? Простіше кажучи, чому вітер не може розтріпати сільгоспавра, як хмара? - Це ж нанороботи, а не вода, - зневажливо скривився Грачов. – У них програма. – Нісенітниця. Причина та сама – електростатика, тільки у нанороботів, що утворюють тіло сільгоспавру, не два полюси, а мінімум чотири… взагалі-то, буває й більше…»