..Нічний ліс шумів під поривами вітру. Було темно і моторошно, але я все одно бігла, бо знала, що зупинятись не можна. Ззаду хрустіли гілки, але я не боялася цього хрускоту, боялася зовсім іншого. Того, що рухалося стрімко та безшумно. І я знала, що він біжить за мною. І лише питання часу, коли наздожене. А часу було так мало, але поки воно було, залишалася надія, що я втечу, обов'язково втечу. Повинна втекти! Погрозливе гарчання пролунало спереду. Я різко звернула вбік, не сміючи ні озирнутися, ні зупинитися хоч на мить, щоб перевести дух. А потім я запнулась і впала, покотившись сирою землею, що пахне хвоєю. Рик пролунав знову і зовсім поряд. Величезний звір схилив до мене морду, вишкірився і погрозливо загарчав. Його лапа придавила мене до землі, потім різко сіпнулася вниз, розриваючи одяг і сильно дряпаючи тіло. Запах крові розлився у повітрі. Звір принюхався, гулко проковтнув і задер голову до неба, видавши протяжне виття. Потім морда повернулася до мене, і він злизав кров, що виступила, повільно, насолоджуючись кожною краплею. Я затулила обличчя руками, і тіло здригнулося від беззвучних ридань…