Життєдайною святинею назвав А.С. Пушкін два почуття, такі близькі російській людині - «любов до рідного попелища, любов до батьківських трун». Відсутність цих почуттів, зневага ними позбавляє людину самостояння та самосвідомості. І щоб не робив він у цьому марному світі, яких би зусиль не докладав до досягнення поставлених цілей – без цієї любові до витоків своїх, все перетворюється на сізіфів працю, є суєтою суєт, стає, як не страшно, вівтарем без божества. Нарисами із сучасної життя країни, людей, розповідями про минуле – ці думки намагається своєрідно донести до читачів автор цієї книги.