Сергій Воропанов перервав свою "Бешкетну серію" ("Бешкетні частки", "…і байки пустотливі" і близькі до них за духом "Приватні хроніки епохи коронавірусу") і дебютує серйозними, сумними віршами. Можна навіть сказати поетичним дослідженням проблем самотності. Справді, що може бути сумнішим і серйознішим за самотність? Жіноча… Чоловіча… Підходячи до проблеми з гендерних позицій, автор, не мудруючи лукаво, виділяє у книзі дві частини: "Вона" та "Він". Автор вводить у літературний оборот новий жанр – наноотюра. Наноотюра – це проза обсягом трохи більше афоризму, але менше мініатюри. Закінчимо прикладом наноотюри С.Воропанова. "Вмираєш від самотності? Не парься. Просто живи. Якщо ти комусь потрібна, тобі подзвонять". Ось бачиш?! А тепер просто візьми трубу і відповідай… Містить нецензурну лайку.