«Якщо поручик Голайтлі міг чимось пишатися перед усіма, то це тим, що в ньому „одразу був видно офіцер і джентльмен“. Він казав, що одягається так старанно заради честі полку, але ті, хто знав його ближче, стверджували, що він робить це з особистого марнославства. Взагалі поганого в Голайтлі нічого не було – ні унції. Зустрічаючи коня, він одразу дізнавався, що це таке, і вмів робити ще щось, крім наливання вин у склянки. Поручик добре грав на більярді та майстерно – у віст. Всі любили його, і нікому не спадало на думку, що його можна одного прекрасного дня побачити як дезертира, в ручних кайданах на одній станційній платформі. Але саме така сумна річ трапилася…» Переклад: Є. Кисельов