Книга є продовженням попередньої книги автора – «Речовина літератури» (М.: Мови слов'янської культури, 2001). Йдеться, як і раніше, про теоретичні аспекти онтологічно орієнтованої поетики, про принципи виявлення в художньому тексті того, що можна назвати «нечитаним» у тексті, або «неочевидними смисловими структурами». Різниця між двома книгами полягає в основному лише у вибраному матеріалі. У першому випадку йшлося про російську літературну класику, тут же – про класику західноєвропейської: від трагедій В. Шекспіра та І. В. Гете – до романтичних «казок» Дж. Баррі та А. Мілна. Героями дослідження виявляються не лише персонажі, а й ті елементи світу, з якими вони вступають у найрізноманітніші відносини: речовини, форми, об'єми, звуки, напрями руху та ін. , явного сюжету і поступово оформляє його логіку та конфігурацію.