Спогад-повість про історію трьох російських сіл старовинного Мценського повіту - Левикіно, Ушаково, Креніно - і про долю їхніх селянських родоводів у роки лихоліття XX ст. Своє життя вони починали в далекий Смутні часи XVII століття. У цей тривожний час склалися особливості життя цих і подібних їм сіл державних селян, предки яких несли колись государеву службу на південних кордонах вітчизни. Тоді вже позначилися особливості характеру, морально-етичних норм поведінки, громадянської свідомості та культурних традицій цього особливого прошарку російського селянства. Автор книги успадкованої від своїх дідів і батьків пам'яттю серця, а також за допомогою професійного досвіду історика-суспільнознавця шукає у спогадах про родоводи Льовікіних, Ушакових та Єрмакових ці особливості і в них знаходить відповідь на питання, як і чому їм вдалося зберегти себе у жорстоких соціальних , економічні та політичні стихії XX століття. Остання трагедія на Мценській землі розігралася восени 1941 року і тривала до 1943 р., до розгрому фашистських окупантів у битві на Орловсько-Курській дузі. У ньому та інших фронтах воювали і Левикини, і Ушакови, і Єрмакови. Фашистські бомби та снаряди зруйнували маленькі села, які простояли на своїй землі майже чотириста, а може, й більше років. Але не розпався тоді колгосп «Червоний шлях», не зникли з карток Мценського району назви рідних сіл. Вони залишалися ще живими. Однак кінець їх був близький: він настав у метушні повоєнних перетрусів колгоспного ладу. Автор книги намагається пояснити і цю причину драми.