«Дівчинка йшла добре. Швидко так йшла, красиво – Керелінг навіть залюбувався, дивлячись, як довга тінь ковзає за нею білою рівниною. Натикаючись на нерівності льоду, тінь ламалася і сіпалася, наче жива. Тяжкий глайдер дівчинка залишила біля кордону льодів – над полюсами цієї планети електроніка дохла швидко та надійно. Оленя довелося кинути біля першої гряди, лізти в тороси він відмовився категорично - жалібно верещав, тряс лобастою головою і упирався всіма шістьма лапами, витріщаючи очі на стеблинках і нервово згортаючи хоботок. Правильний був олень, добре навчений…»