«…Вірші М. Волошина не так визнання душі, як створення мистецтва; це література, але хороша література. У М. Волошина зовсім немає безпосередньості Верлена чи Бальмонта; він не потім складає свої строфи, щоб висловити те чи інше, пережите ним почуття, але його переживання дають йому матеріал, щоб зробити у віршах той чи інший досвід художника. Він не складає віршів, як інші поети, лише для того, щоб розповісти, що в таку хвилину було йому сумно чи весело, що тоді він бачив перед собою захід сонця, схід сонця, море чи снігову рівнину. М. Волошин ніколи не забуває про читача і пише лише тоді, коли йому є що сказати чи показати читачеві нового, такого, що ще не було сказано чи випробувано у російській поезії. …» (В.Брюсов)