«…Лаки мимоволі прикрив вушні раковини, ще й долоньками затиснув, зрушуючи слух із акустичного в радіодіапазон. І почув зненацька – камінь розмовляє! Сенс слів він не розібрав, але це була людська мова, безперечно. Зовсім не камінь наближався до узлісся. Камінь летів би все швидше і швидше, а ця штуковина зменшувала швидкість. І не горіла вона – вогонь виривався із сопів гальмівних двигунів. Просто Лакі не очікував побачити таке, бо не впізнав. Проте тепер сумнівів не залишалося – вони повернулися!…»