Якось виникла в Інеси Ципоркіної з Ганною Браславською думка: написати попаданську фентезі пародійного характеру. Так народилася жахлива повість про незадоволене почуття повноти буття та побуту, властивого деяким природженим Головним Героїням Великого Фентезійного Романа. На арфаграфею та граматеку не скаржитися! Автори глухі, сліпі та неосвічені. І до того ж користуються не правилами російської мови, а правилами фентезійної мови, мертвонародженої та сакральної. Повість про те, як тефтелькоподаватель королевою стала. Ну, зрозуміло, спочатку вона була обраною. Потім принцесою. Потім сиротою. Потім коханої ельфа. Потім войовницею, вбивницею, винищувачкою та грозою з опадами. А потім вона вийшла заміж і все скінчилося, дякувати боже. І не треба говорити, що це спойлер, бо сюжет ви й так знали, він завжди однаковий. Але, ясна річ, ця історія не могла закінчитися весіллям. Чоловік викрали з ложа, дружина поперлася його рятувати, кинувши трон на свавілля тимчасових правителів… Все за законами жанру. А ви чого хотіли?

***

Я вирішила повернутися до забутого-занедбаного «Дерьмового меча», щоб закінчити другу книгу — і більше не писати продовжень до цієї саги, ніколи -преніколи. А щоб отримати мотивацію для цього героїчного подвигу, викладаю першу, закінчену книгу «Дерьмового меча» на сайт у відкритий доступ, читай — не хочу. Тож усі, хто встиг забути про пригоди королеви Мурмундії Невигубної — на сайт. Автор тим часом бере клаву в руки і діловим алюром рухається до завершення історії про консумацію шлюбу Мурмундії та Розамунда, заради якої наша Мурка, як меріся і належить, пройшла вогонь, воду і магічну академію. безглузду витівку Ганну Браславську та Кирила Клюєва виключно заради відповіді на запитання, що наздоганяло щоразу при читанні творів жіночої гумористичної фантастики: як, ну як це можна писати? І тільки повага до імені Чарльза Дарвіна не дозволило мені поставити цю працю в рубрику наукових статей — «Подорож Бігля». *** Ну от і всі, рідні. Фінал. «Дерймовий меч» закінчено. Але більше — ніколи, всіма чортами всіх пекла клянуся. Тому що скільки не намагайся перемерисеїти меріссю, все одно звертаєш на осмислене, сповнене прихованих ідей і натяків твір. Не пишеться порожня, расово вірна ЖЮФ у авторів на кшталт мене. А сміятися з графоманів і одночасно наповнювати текст ідеями — завдання не з легких. Інеса Ципоркіна