Жили-були коваль, мірошник та травниця. Жили, нікого не чіпали. І тут їм на голову впав чарівний меч. І все заверте... Ні, звичайно, все буде не так. А як? Та звідки я знаю. Разом у дорогу ходімо.

Своя кров – чи не найкраще, що може дати майстер своєму дітищу.

Знову тонко заспівав рушник, знову гулко бабахнув молот. Замовкніть, птахи нічні та звірі у лісі за дверима кузні. Не киньте, пси сільські. І ви, люди, спите. Поки Фард кує Фардгрір.