Щастя для сталкера, що тільки-но вийшов з в'язниці, в тому, щоб вести до Кімнати інших. Цього разу він веде Професора (Грінько), дослідника-фізика, та Письменника (Солоніцин) у творчій та особистісній кризі. Вони троє проникають через кордони до Зони. Сталкер веде групу обережно, окружним шляхом, промацуючи шлях гайками. Флегматичний професор йому довіряє. Скептичний Письменник навпаки, веде себе зухвало, і, схоже, не надто й вірить у Зону та її «пастки», хоча зустріч із незрозумілими явищами його дещо переконує. Характери героїв розкриваються у тому діалогах і монологах, у думках і снах Сталкера. Група проходить Зону і на порозі Кімнати з'ясовується, що Професор ніс із собою невелику, 20-кілотонну бомбу, якою має намір знищити Кімнату – потенційну виконавицю бажань будь-якого деспоту, психопата, мерзотника. Вражений Сталкер намагається зупинити Професора кулаками. Письменник вважає, що Кімната все одно виконує не благообразні продумані побажання, а підсвідомі, дрібні, соромні. (А втім, можливо, ніякого виконання бажань зовсім немає.) Професор перестає розуміти, «навіщо тоді взагалі до неї ходити», розгвинчує і викидає бомбу. Вони повертаються.